Страх – неприємне переживання, тому з’являється ідея, що страху треба позбуватися. А чи це потрібно?
Ми всі чогось боїмося – висоти, павуків, запізнитися на важливу подію, і боятися це нормально. Реакція страху – природній механізм виживання, необхідний у загрожуючих ситуаціях, який допомагає врятувати життя та здоров’я. Емоція страху сигналізує про небезпеку. Стикнувшись з джерелом загрози – напружуються м’язи, серце почитає битися швидше, зіниці розширюються, наш організм готується бігти щоб врятуватися, дати бій або завмерти, якщо «супротивник» нездоланний. Коли загроза минає – організм повертається до нормального життя. Іноді емоція страху повертається разом із ситуацією, іноді ми переживаємо відносно навіть потенційної або можливої загрози, та керуючись цим відчуттям намагаємося це попередити. Страх – більше ніж емоція, це механізм знайомства зі світом. Коли інформації недостатньо, ми боїмося або відчуваємо тривогу. Біологічний механізм цієї емоції влаштований так, аби найшвидше зібрати інформацію, помітити усі деталі, проаналізувати. Тому помірне відчуття страху допомагає адаптуватися, дізнаватися більше.
Діти мають безліч різноманітних страхів, і здається що їх навіть більше ніж у дорослого. Умовно страхи можна поділити на вікові та набуті. Вікові страхи – нормальні етапи пізнання світу, тому вони досить швидко минають, якщо допомогти екологічно їх пережити. Вперше реакцію страху діти відчувають ще на першому році життя, бо вони мають рефлекторну природу. Ранішні страхи — це страх різких звуків та незнайомих людей. Батьки дарують дитині почуття безпеки та довіри до навколишнього світу, тому до ранніх дитячих жахів відноситься страх залишитися без батьків поруч, загубитися, втратити їх, залишитися самотнім. У віці приблизно чотирьох років усвідомлює страх як негативну емоцію, може відрізнити його від інших емоцій. У цьому віці діти також розуміють обставини і ситуації у яких вони бояться. Дитина ще мало знає про цей світ, але багато фантазує. У топі дитячих страхів 4-6 років найрізноманітніші фантастичні істоти, чудернацькі плоди дитячої уяви, а також темрява, тварини та смерть. У старшому віці з’являється більше соціальних страхів – страх негативної оцінки, покарання або бути неприйнятим серед однолітків.
Деякі люди більш чутливі до формування страхів ніж інші, на це впливає кілька факторів:
- Тип нервової системи;
- Тривожність матері або іншого близького дорослого, яку відчуває дитина та сприймає світ як загрозливий;
- Несприятлива ситуація в родині, і тому відсутність підтримки близьких;
- Досвід довготривалого переживання страхів;
- Негативна оцінка дитини, через що дитина відчуває себе невпевненою, неспроможною впоратися зі складнощами.
Жити без страхів неможливо, але можливо навчитися давати раду страху, вміти володіти собою так, щоб страх, та і будь-яка інша сильна емоція не псувала якість життя. Вміння це формується в дитинстві, а дорослий, що має досвід і стійкість, допоможе дитині навчитися. Інакше – вони можуть набути патологічної форми фобій.
На що звернути увагу та звернутися за консультацією до спеціаліста – психолога, терапевта, невролога, дитячого психіатра:
1.Дитина відчуває дискомфорт при спілкуванні у грі, навчанні і.т.д.
2.Підвищена збудливість, емоційна нестабільність, часта та різка зміна настроїв.
3.Агресивність
4.Тривога та постійна та напруженість
5.Часті нічні жахи.
Якщо дитина боїться – обговоріть переживання дитини, розпитайте більше про те, що лякає, уважно вислухайте та покажіть, що ви поруч і готові допомогти. Корисними для переживання страхів є ігри, казки, малювання. Разом із дитиною зустріньтесь зі страхом на безпечній відстані – на малюнку, у мультику, через вікно. Вигадайте казку про страх, та допоможіть дитині завершити історію так, щоб у фіналі дитина перемогла і подолала те, чого боїться. Таким же чином можна доповнити малюнок страху силами, що долають страхи.
Аби допомогти дитині впоратися зі страхом також важливо пам’ятати 5 категоричних «НЕ…»
Не знецінювати страх
НЕ висміювати
НЕ залякувати («Віддам Бабаю», «Собака вкусить», «Покличу лікаря і він прийде та зробить тобі укол»…)
НЕ шантажувати (страх не може бути засобом виховання волі та «правильної» поведінки)
НЕ гіперболізувати
Джерела та корисні посилання:
https://osvitoria.media/opinions/mamo-ya-boyus-shist-sposobiv-podolaty-dytyachi-strahy/
http://www.garmoniya.mk.ua/articles/dytyachi-strahy-psyhologichnyy-suprovid.html
Автор:
Анастасія Процик,
Практичний психолог